ТзОВ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ тел/факс 2-25-15   абонентський відділ 2-52-95   ритуальна служба 2-33-09

Життя на смітнику. Щоб зробити вулиці чистими, потрібні штрафи

Але чому людина кидає сміття під ноги, навіть коли чує й бачить, що перед ним діти(!), які щойно прибрали довкола сміття?

Очевидно, що цей хлопець, як і багато його співвітчизників, смітив механічно, 22навіть не замислюючись. Усі ці люди хотіли б жити в чистій країні, але мало хто з них замислюється, що причина, яка робить цю країну брудною – в них самих.

По вуха у смітті

Сміття на українських вулицях давно перейшло з розряду побутових проблем в ранг національної катастрофи.

Українські парки та вулиці, тротуари й двори буквально встелені сміттям – від поодиноких недопалків та папірців до цілих куп непотребу. Бруд у парках і лісах, на берегах річок і озер став настільки звичним, що багато хто взагалі не помічає його, сприймаючи як невід’ємну й неминучу частину пейзажу.

28 квітня тисячі українців вийшли на прибирання

І хоча Україна впродовж останніх поколінь і не належала до взірцево чистих країн, сміття на наших вулицях ще 15-20 років тому було незрівнянно менше.

Що ж змінилося?

 

Поширене пояснення полягає в зростанні рівня споживання і поширенні різноманітних упаковок, внаслідок чого українці стали купувати значно більше поліетилену і пластику. І, відповідно, більше викидати. Це справді так. Раніше левову частку побутових відходів становили органічні продукти й папір, які швидко розчинялися. Тепер же в рази зросла не лише частка у відходах пластику, скла чи жесті, але й загальні обсяги цих відходів.

Проте одна справа – використовувати пластик, а зовсім інша – смітити ним де попало. Чому величезна частина цього непотребу опиняється не в урнах, контейнерах чи належно обладнаних звалищах, а в кущах чи й просто на тротуарах?

«Рятівне» пояснення, яке можна почути від багатьох українців – у наших містах дуже мало урн. І хоча урн справді мало, уважне спостереження свідчить, що цей позірний зв'язок дуже сумнівний.

Кількість накиданого сміття в українських містах практично не пов’язана з його відстанню від урн чи контейнерів. Та й не стане ж вихована людина кидати непотріб під ноги лише тому, що його треба пронести до урни, скажімо, не три метри, а триста.

Картина, яка стала типовою на зупинках громадського транспорту (незалежно від того, чи є там урна) – пасажир робить останню затяжку цигаркою і, за мить до того, як зайти в маршрутку, кидає недопалок просто під ноги.

Розсипи бичків оточують лавочки в парках і зупинки громадського транспорту, стеляться в траві обабіч пішохідних доріжок і під балконами, на яких люблять «подихати» курці.

До бичків додаються різноманітні обгортки, шкаралупа, лушпиння, пластикові пляшки й жерстяні банки, бите скло від кинутих пляшок. Величезна кількість українців навіть не замислюється над тим, щоб якось утилізувати сміття і просто кидає його де заманеться.

Саме це бездумне й безкарне свинство, яке охопило величезні маси людей, і є головною причиною стану наших вулиць. І лише здолавши його, зможемо звільнитися від бруду.

Типовий вигляд місць відпочинку

Величезна армія прибиральників (лише в Києві їх щодня працює десятки тисяч) за всього бажання не може зробити міста чистими, бо нове сміття з’являється безперервно й практично всюди, де ступає нога нашого співвітчизника.

Відпочити на березі річки в місті або в приміському лісі можна лише серед куп сміття, які залишають по собі інші «відпочивальники».

Щасливі власники автомобілів завалили сміттям будь-які зручні для відпочинку місця на природі навіть за десятки й сотні кілометрів від великих міст.

У справу засмічення батьківщини активно включилися і селяни. Для більшості сіл звична картина: сусідня річка чи яр завалений сміттям.

Прибираємо самі

Громадські активісти, які не бажають миритися з перетворенням країни на суцільний смітник, переконані, що ключове завдання – зміна свідомості людей.

Тут є дві складових. Перша – громадські акції з прибирання. Друга - відчутно штрафувати тих хто смітить.

Прибрати разом свій двір чи парк, посадити на місці купи сміття дерева чи квіти, організувати роздільне збирання відходів – такі прості спільні дії допомагають виробленню звички ніколи не смітити.

Учасники ініціативи «Зробимо Україну чистою!» («Let’s do it Ukraine!»), разом прибираючи парки, утверджують ідею чистого довкілля. Вони переконані, що людина, яка хоч раз добровільно прибирала парк, вже не кидатиме сміття де заманеться і робитиме зауваження своїм друзям чи колегам, які ще не позбулися шкідливої звички.

Власне, Let’s do it Ukraine! - це частина всесвітнього руху, що виник 2008 року в Естонії. Тоді 50 тисяч жителів цієї маленької країни в один день очистили її від 10 тисяч тонн сміття. Ініціативу підхопили ентузіасти в різних країнах, і акція стала щорічною, охоплюючи все більше людей по всьому світу.

В Україні її започаткували двоє киян. Як усе починалося, згадує Юрій Пивоваренко, координатор національного проекту «Зробимо Україну чистою!»:

«На початку 2009 року киянка Катерина Стрипко приїхала із Західної Європи вражена чистотою. Перейнявшись темою довкілля, дівчина знайшла інформацію про естонську акцію і загорілася ідеєю провести щось подібне в Києві. А мене дістало, наскільки брудно в Парку партизанської слави, біля якого я живу. Навесні 2009 року я роздрукував на принтері заклики «Не смітіть!» і прив’язав у цьому парку до дерев. Потім став вести блоги і спеціально створений сайт на тему засмічення. Так на мене натрапила Катя. У вересні я організував свою першу акцію з прибирання, на яку прийшли 30 людей. А у грудні ми з Катею оголосили про намір провести акцію в масштабах усього міста».

Завдяки об’єднанню зусиль кількох громадських організацій цей намір у втілився у червні 2010 року в акцію «Зробимо Київ чистим!». Прибирати 20 парків вийшли 520 киян.

А вже у квітні 2011 року відбулося перше всеукраїнське прибирання в рамках ініціативи «Зробимо Україну чистою!». Більш як у 50 містах і селах робити країну чистою вийшли 22 тисячі людей.

«Це не був якийсь черговий суботник, а ці тисячі людей не були просто прибиральниками, - говорить Юрій Пивоваренко, - Ми відчули, що підготовка й проведення акції реально змінюють свідомість людей. Кожен учасник робить свій маленький внесок у справу звільнення країни від сміття. Людина, яка хоч раз з нами прибрала, більше не кине сміття повз урну».

Акція 28 квітня 2012 року вийшла ще масштабнішою, ніж торік. Загалом у більш як 100 містах і містечках близько 40 тисяч людей прибирали понад 400 парків. На всеукраїнському та місцевому рівні до «Зробимо Україну чистою!» долучилися сотні організацій, установ та компаній.

Сумське ноу-хау - збирання сміття байдарками

Усе це робилося по суті, без грошей. Учасники акції радо виділяють для прибирання свій вільний час, організатори теж працюють на волонтерських засадах. Партнери безкоштовно надають потрібний інвентар, вивозять і переробляють зібране сміття, допомагають поширювати інформацію.

«Коли дивишся накупу мішків зі щойно зібраним сміттям, а на місці, де це сміття було розкидано – чисту зелену траву, наочно бачиш, як Україна стає чистішою. Звичайно, щоб змінити свідомість багатьох і очистити від сміття всю країну, потрібен не один рік, але такі акції додають віри, що ми це зробимо!», - говорить координатор прибирання в Кривому Розі Олег Забояк.

Звичайно, в умовах тотального засмічення країни навіть такі масштабні прибирання – це крапля в морі. Але їх завдання – не стільки фізичне зменшення кількості сміття, скільки формування моди на чистоту, а водночас - об’єднання людей, які не хочуть більше терпіти засмічення країни.

Без штрафів ніяк

Лауреат Нобелівської премії з економіки Елінор Остром у книзі “Керування спільним” стверджує, що одним з необхідних елементів існування суспільства є покарання за порушеня правил.

Практик, багаторічний прем’єр-міністр Сінгапуту Лі Куан Ю у своїх мемуарах, в розділі присвяченому перетворенню міста на одне з найчистіших у світі підтверджує спостереження теоретика: «Ми почали з виховання наших людей. Після того, як ми переконали більшість з них, ми стали видавати закони, щоб карати меншість людей, котрі навмисно порушували правила».

Підтвердження маємо і в нас. Люди накидають знову і знову в місцях, начисто прибраних двірниками чи ентузіастами-волонтерами. А потім події розвиваються за

теорією розбитих вікон. Лише п’яниця чи невиправний нахаба кине пляшку або папірець на чистий тротуар, але багато хто це не вагаючись зробить, якщо вважатиме, що тут «все одно брудно».

Якихось пару століть тому вулиці західноєвропейських міст були завалені сміттям і залиті помиями. І не в останню чергу саме високі штрафи за накидання сміття докорінно змінили ставлення до чистоти багатьох європейських народів. І не лише європейських.

«Класика жанру», вже згаданий Сінгапур, який на момент проголошення незалежності 45 років тому був надзвичайно брудним:

«Сміття, бруд, безлад і сморід від гниючих залишків їжі перетворили багато частин міста в нетрі», - описує стан міста у вже цитованих мемуарах Лі Куан Ю.

Одним з елементів «перетворення Сінгапуру на країну першого світу» були штрафи за сміття.

За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав заплатити штраф, що сягав місячної зарплати. А зараз це одне з найчистіших і найзеленіших місць планети штраф за кинуте сміття там перевищує 600 доларів США.

У більш м’якій формі, але тим самим шляхом рухається більшість міст та країн Європи й Північної Америки.

В Італії штраф за кидання сміття на тротуар може сягає 154 євро, а за викидання не посортованих відходів – 300 євро.

В Латвії штраф за викидання сміття у місті доведеться платити від 100 до 1000 доларів США. Навіть у сусідній Білорусі розмір штрафу за кинуте на вулиці сміття – до 50 доларів, а в Грузії – 28 доларів для громадян і 113 доларів – для юридичних осіб.

І лише Україна, здається, рухається в зворотній бік.

Чи часто Ви бачили, або хоча б чули, як оштрафували за накидання сміття бодай одну людину? Навіть якщо вона смітить на очах у всіх? Такі випадки настільки рідкісні, що ними можна знехтувати.

Більше того, навіть статистики окремої по штрафах за засмічення не ведеться. Бо порушення, за яке можуть оштрафувати за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звучить як «порушення державних стандартів, норм і правил, у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів». Дуже «конкретно», правда?

Організатор масового прибирання Юрій Пивоваренко повісив у своєму дворі плакат з поясненням для чого сортувати сміття

Під це визначення підходить що завгодно - від неправильного встановлення кіосків до ходіння по газонах. При цьому потрібно, щоб і потенційні порушники, і правоохоронці як мінімум знали ці загадкові «стандарти, норми і правила», які треба вишукувати в рішеннях найрізноманітніших органів влади та самоврядування.

Так от, за порушення всіх цих «стандартів, норм і правил» навіть у кількамільйонному і добре засміченому Києві міліція складає в кращому разі 2-3 протоколи на день, і далеко не всі вони стосуються сміття. Потім ці протоколи передаються до адміністративних комісій, які мають право накласти штраф за порушення, передбачити штраф.

Очевидно, що з такими розмитими формулюваннями й складними процедурами накладення штрафів подолати сміттєву епідемію не вдасться ніколи.

Щоб покласти край навалі сміття, громадські активісти розробили законопроект про внесення до Кодексу України про адміністративні правопорушення додаткової статті, яка прямо передбачає штраф за кидання сміття і покладає обов’язок штрафувати порушників на міліцію.

Розмір штрафу – від 340 до 850 гривень – для громадян і до 1700 гривень – для посадових осіб або підприємців. До співавторства законопроекту, зареєстрованого в Верховній Раді під № 9680, вдалося залучити депутатів з різних фракцій більшості та опозиції, включно з Віктором Януковичем - молодшим.

Однак від січня, коли проект зареєстровано, його не лише не включено до розкладу засідань, але навіть не розглянув профільний комітет.

Зрозуміло, що запровадження високих штрафів за накидання сміття і простого механізму їх стягнення, не призведе одразу до революційних зрушень, однак створить необхідне тло для виховання громадської свідомості, і початку боротьби із сміттям.

Далі постає проблема: що робити із правильно викинутим сміттям, адже звалища переповнені. Відповідь проста і її знають навіть школярі: роздільне збирання і переробка. Але це вже тема окремої розмови.